Цілком і повністю | Рецензія

Головна героїня Марен (Тейлор Рассел) живе з деспотичним батьком Френком (Андре Голланд), все починається, ніби звичайний фільм про підлітковість. Героїня тікає вночі з дому на дівочу вечірку, щоб познайомитися з однолітками нової школи. Мила та тиха вечірка вдома розривається від крику, коли Марен, майже, відкушує пальця однокласниці. Тут і неочікуваний поворот, нічого стандартного, тільки канібалізм та пізнання свого єства. Батько полишає головну героїню на ранок, бо не годен тікати щоразу, від нападів доньки на оточуючих. Залишає для неї касету з аудіо, на якій розповідає історію її канібалізму та трохи про матір. Марен відразу вирішує дізнатися про матір більше, але спочатку потрібно її знайти. Роуд-муві універсальний жанр, його можна застосувати і до комедії, і до жахів. Герой має ціль, рухається до неї, проходить шлях алегорично та фізично, дійшовши, чи ні, до кінцевої точки мети. Так і наша героїня штовхає сюжет, і власну долю, вперед.

Романтичний фільм жахів є екранізацією роману Камілла Де Анжеліса “Кістки та все”, який побачив світ у 2015 році. Прим‘єра фільму відбулась 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі, де отримав нагороду за найкращу режисуру.

Марен лишається наодинці у невідомому місті, неповнолітня дівчина ночує біля автостанції, коли до неї проявляє зацікавленість доволі зрілий та специфічний чоловік. Саллі (Марк Рейленс) чує носом за милю людину з такими ж схильностями, як і він. Чоловік пропонує піти з ним і дізнатися, що головна героїня є насправді, розповісти про особливості їх організму. Він, наче ватажок хоче навчити Марен бути хижачкою. Вона дізнається, що їй подібних у світі багато, і вони бувають різними, у чому героїня пересвідчиться неодноразово. У неї є специфічна тваринне відчуття, яке веде її, на рівні інстинктів. Вона ним вдало керується, коли відчуває небезпеку в обличчі Саллі. Зустрівши наступного звіра, вона не відчує такої небезпеки, а довіриться йому повністю. Ним стає Лі, у виконанні Тімоті Шаламе, який трохи застрягнув у виконанні ролей інфантильних хлопчаків. Бісексуальний канібал красунчик, і не треба говорити, що у фільмі немає часткової романтизації жорстокості. Де два канонічно красиві персонажі, заманюють у свої привабливі сіті довірливих жертв. Так, режисер Лука Гауданьїно хотів зобразити жертв «поганими», але чи дає це дозвіл на їх вбивство?

Одночасно з цим режисер неодноразово нагадує, що канібали їдять живих людей, у яких може бути і сім‘я, і секрети, і емоції, демонструючи фото жертв, які головні герої, ніби, випадково знаходять.

Через низку подій та образів режисер розкриває тему звіриного єства. Бруд є частиною, з якою органічно взаємодіють герої, він їх не відштовхує, як звичних людей, а перебуває в балансі їх тваринності. Сморід, який здається нам фізично відчутним з екранів, для персонажів, ніби, орієнтир такий звичний, як для нас запах смачної їжі. Це яскраво продемонстровано у сцені першого поцілунку, який відбувається у брудних та смердючих стайнях, як підтвердження хижацької хіті. Всі ці риси підштовхують, до думок, що звірі мають бути зі звірами, але є кілька персонажів, які демонструють відмінність. Так, до головних персонажів хоче доєднатися специфічна парочка друзів. Джейк (Майкл Стулбарг) та містер Гармон (Том О‘Браєн) типові провінціали, ніби дружні, пропонують теревені під пиво. В ході довгих розмов ми дізнаємося, що Джейк канібал, який вчув парочку відразу, а от містер Гармон виявляється людиною, який почав вести спосіб подібний до звіриного. Фільм демонстрував нам необхідність для звірів полювання, що без нього вони помирають або сходять з розуму, а тут звичайна людина сама починає їсти інших, однозначно для задоволення. Яскравий представник психопата, який скористався ситуацією, знайшовши «легальне» виправдання своїй хворобі, можливо, сценарист (Девид Кайганіч) та режисер вирішили підтрунити скандал навколо Армі Гаммера, який грав у попередньому фільмі Гауданьоїно «Назви мене своїм ім‘ям».

Світові критики однозначно писали тільки схвальні відгуки, описуючи фільм такими порівняннями: екстравагантний, страшний, огидний, романтичний, епатажний, нищівний та трагічний роман.

Не забуваємо про ціль Марен – знайти матір, і це вдається їй. Ми дізнаємося, що канібалізм, то спадкова річ, а от, як з цим поводитися залежить від кожного окремо. Ти можеш намагатися боротися зі своїм єством, як мати головної героїні. Потихеньку сходячи з розуму, а від голоду їсти власну плоть, керуючись тим, що світ любові не терпить монстрів. Ти можеш існувати від годівлі, до годівлі, як Джейк, або ти можеш стати серійним маніяком, як Саллі. А можна, як наші герої поступово зблизитися, пізнаючи і приймаючи «монстра» поруч, що приведе до кохання, а можливо, до часткової співзалежності. Одного разу Марен втекла і від Лі, але зустрівши знову Саллі, який переслідував її всю дорогу, усвідомлює невідворотність істини їх природи хижацтва. Повернувшись до Лі, Марен пропонує стати «людьми», що в них виходить, але їх наздоганяє люта реальність – Саллі. Який повертає їх до тваринного, щоб Марен змогла показати вищу міру звіриної любові – довести все до кінця цілком і повністю.