Стихії | Рецензія

Мультфільм «Стихії» останній від студії Pixar, занурює нас у казку стихій природи, магії кольору та алегорію образів, які зворушують серце та пробуджують почуття. На початку сеансу нам демонструють короткометражку з продовженням історії «Вперед і вгору», що підкорює глядачів з перших секунд, і на цій хвилі емоцій, нам подають основну історію, заради якої ми всі зібралися. «Стихії», звично для студії через призму метафор, розповідають про четверту хвилю міграцій до США, це було показано з перших кадрів, легко пояснено цікавими кадрами. У місто, яке наповнене стихіями природи, що перебувають у синергії, прибувають головні герої, і відчутно не вписуються у загальну картину. Молода сім‘я припливає у новий незвіданий край, щоб створити свій власний маленький світ любові та традицій. Проходячи через полосу труднощів батько – Барні Люмен (Ронні Дель Кармен) створює комфортну крамничку з власним житлом. Там збираютьсяються всі близькі друзі, працює дружина – Сіндер Люмен (Шила Оммі), та стажується донька, вона ж і майбутня власниця – Ембер Люмен (Леа Льюїс), в українській адаптації використали чарівне слово Жаринка. Все іде мило та жваво, окрім одного аспекту, Ембер швидко вигорає на роботі та не відчуває внутрішньої гармонії з її обов‘язками. В один з багатьох нервових зривів головна героїня зустрічає незвично емоційного представника водяних – Вейда (Мамуду Аті). І далі ми спостерігатимемо за насиченою історією пошуку себе та кохання, доволі передбачувану та нетривіальну.

Мультфільм «Стихії» пройшов частково непомітно у кінотеатрах України. Раніше мультфільми студії Pixar чекали та обговорювали довго, останнім таким був і фінансово успішним, «Суперсімейка 2». Трохи сумно від цього факту, бо саме ця студія створила вічні хіти, які в серці кожного з нас, і ми їх переглядаємо з трепетом «Рататуй», «Історія іграшок», «Немо».

Саме образи та метафори є цікавими у мультфільмі «Стихії», нажаль, через дубляж, ми не чуємо оригінальні голоси героїв. Мова та говірка є частиною образів, бо через них передана расова різноманітність стихій. Вогняна раса, то яскраві представники східноазійського, близькосхідного та, частково, європейського регіонів. Якщо дивитися в оригіналі ми почуємо мотиви іранського, ямайського, західно-індійського та італійського діалектів. З Індією ще переплітаються музичні мотиви мультфільму та гострі (палкі) страви. Використовують транспорт, який більше притаманний східним регіонам (мопеди, рікші). Сім‘я Люменів є представниками корейської діаспори, зі специфічним почуттям гумору та гігантською повагою до всіх поколінь сімейства. Водяна раса є повною протилежністю, ми бачимо привілейованих та безтурботних білих людей. У них прозорі та м‘які тіла від комфортного життя у найкращих районах міста, куди вогняним зась. Водяні спокійно говорять про емоції першочергово, бо інше їх вже не турбує, так герой Вейд всім подобається, він харизматичний білий хлопак, у якого все є, особливо прихильність інших. Ще є раса земляних, їх мало розкрили, і повітряні (хмаринки), які діями та захопленнями нам нагадують темношкірих представників. Всі ці раси давно влелися у загальний соціум та змішалися між собою.

Теперішні мультфільми від студії Pixar не вирізняються на фоні інших студій. Немає в них магії неповторної історії, але лишається одна незмінність – актуальність піднятого питання.

Pixar використовує прості інструменти для пояснення расової та класової нерівності. Це помітно з першої взаємодії героїв з урядовими структурами. При реєстрації новоприбулих, їх записують спрощеними (американізованими) іменами, бо так «зручніше» влитися у соціум. Все навколо натякає, що потрібно асимілюватися, але вогняні створюють власну комуну, так показані перші покоління мігрантів. Через персонажку Ембер автори показують, що асиміляція все ж відбудеться, так з‘являються нові можливості самореалізації. Це демонструється ключовою фразою Ембер до Вейда, яка звучала трохи докірливо, але влучно: «Вибір життєво шляху, то розкіш». Мультфільм «Стихії» сильно накладається на українські реалії, через все це мені складно писати про ідеально промальвані кадри, про гамму кольорів, про використання напівпрозорих образів. У голові складаються паралелі з нашими днями. Нас так само розкидало по світу, так само можуть стерти нашу ідентичність, і доведеться зливатися з новим народом. Всі ці паралелі та думки викликали у мене сльози та сум за кожного українця та українку, які не вдома. 

Бо, в порівнянні з показаними мігрантами, українці не обирали «нове життя», вони тікали від бомб, які загрожують життю.

Мультфільми від Pixar зараз більше нагадують рефлексію особистого, більше дорослого, ніж дитяча повчальна казка. Можливо в цьому є причина втрати касового успіху останніх років, у кінотеатрі діти сиділи мовчки та без емоцій, що легко дорівнює тому, як діти не резонують з головними героями та історією на екрані. Хоч сценарій доволі банальний, алегорична складова є сильною, і, нажаль, мало дітей це може зчитати. Дітям треба трішки казки з поверхневою мораллю, бо болючу реальність вони мають навкруги, це продемонстрував цьогорічний мультфільм «Брати Супер Маріо в кіно», який зібрали 1 мільярд доларів у прокаті.