Оппенгеймер | Рецензія

Вийшовши з кінотеатру, після показу фільму «Оппенгеймер», відчуваєш змішані почуття. Нам показали геніальну зйомку без комп‘ютерної графіки, при тому ми побачили нарізку з самих тільки мотиваційних та зарозумілих фразочок, які підходять для статусу в соціальних мережах. Від звукових ефектів неодноразово сіпалися глядачі в залі, бо для українців слухати таке зараз фізично важко. Ще емоційно дискомфортно усвідомлювати, що наш народ, є під реальною загрозою ядерного вибуху. Від цього в частині фільму, де випробовують ядерні бомби на Хіросімі та Наґасакі, глядач перебуває у заціпенінні від жаху «мотивації» скинути таку зброю на мирних жителів, а вся суть імперськості Америки показана у виборі міста, куди направляться бомби. Після всього показаного, неможливо вийти з кіносеансу без вінегрету емоцій.

Доленосним рушієм ідеї майбутнього фільму можна вважати Роберта Паттінсона, який, наприкінці зйомок “Тенет” у 2019 році, подарував Крістоферу Нолану книгу з відомими цитатами Оппенгеймера.

Фільм розповідає про історію створення ядерної зброї, її батьком вважається Роберт Оппенгеймер, якого зіграв неймовірний Кілліан Мерфі. Розповідь починається з емоційних терзань головного героя, і це було майстерно продемонстровано, як і акторською грою, так і операторськими рішеннями та спецефектами. Бачучи які, не можливо повірити, що вони створені без використання комп‘ютерної графіки. Окремо хочеться говорити про гру Кілліана, для ролі він кардинально схуд та вжився у героя наповну. Це актор, який жодного разу не підвів своєю грою, вважаю, що він буде головним претендентом на отримання премії Оскар. Не менше поступається у фактурності та розкритості характеру персонаж Едвард Теллер (Бенні Сафді), нам показали вмотивованого та впертого вченого, який має власні принципи та упередження. Роберт Дауні-молодший демонструє самого себе, його персонажі відрізняються тільки гримом, дуже однотипна гра.

Вперше Нолан писав сценарій від першої особи, сам автор говорив, що хотів занурити глядача в життя видатного американського фізика-теоретика, хоча деякі критики підмічають алюзію на самого Крістофера.

Режисером та сценаристом фільму є Крістофер Нолан, багато глядачів називають його генієм кінематографу. Чи можливе таке формулювання, коли режисер завжди є упередженим до групи героїв описаних у його кіно? Якщо дивилися низку фільмів Нолана («Темний лицар», «Престиж», «Початок»), то помічали, що довкола персонажів чоловіків рухаються якісь істеричні, порожні істоти. Саме так режисер зображає жінок, ти не помічаєш їх у фільмі, вони рухаються наче NPC з комп‘ютерної гри (non-playable character – неігровий персонаж), щоб дати головному персонажу пройти на новий рівень. Ця картина незмінно працює і в фільмі «Оппенгеймер», персонажка – Кітті Оппенгеймер (Емілі Блант) зображена настільки стереотипно і сексистськи, що ти не розумієш її персону жодного разу. Можна скинути, що Нолан хотів зобразити жінок тої епохи, бо такі тоді були часи, і жінки ставали заручницями історичних упереджень. Ні, Кітті карикатурно зобразили, як «мотиваторку» Роберта Оппенгеймера, але виглядає це всупереч всіх логічних принципів підтримки. Нолана можна похвалити, цього разу він прописав аж кількох жіночих персонажок, це прорив його сценарної роботи. Одна з них є Жан Татлок (Флоренс П‘ю), і вона є настільки дивно зображено, що складається відчуття, ніби сцени з нею дознімались окремо, і про неї згадали в останнє. Якщо самим вигадувати алюзії, то можна описати цих жінок, наче вони відіграють роль пороків Оппенгеймера, ніби, це його слабкість, але їх можна було зобразити трішки лаконічніше, а для цього треба бути не упередженим.

Деякою мірою друга частина фільму постає судилищем не тільки над Оппенгеймером, а і над іншими персонажами, які відповідають за власні гріхи, за лицемірстао та брехні. Символічно це стається після вибуху у Хіросімі та Наґасакі.

Крістофер Нолан писав сценарій від першого особи, тобто він настільки був упевненим у власній роботі, його явно не турбував факт того, що це реально існуюча особа. Нолан переграє сам себе, тим, що почав більше уваги приділяти створенню фільмів без комп‘ютерної графіки, забуваючи прописати захоплюючий сценарій. Картинкою зараз складно здивувати, а от глибиною прописки персонажів та закладеними сенсами, можна проникнути в серця мільйонів. Сучасний глядач більш вимогливий, бо має фільми на різноманітну тематику, і «Оппенгеймер» став на слуху пересічного глядача, лише завдяки реальній світовій загрозі ядерного вибуху, через підвищену цікавість до цієї тематики. Знову Нолан зняв фільм для себе, як говорили і про «Тенет», переоцінено, хоч і красиво.